"Зелені" перегони. Як Україні не втратити доступ до ринку ЄС
Для України відлік з 1990 року дуже вигідний для того, щоб робити красиві заяви про швидкі темпи декарбонізації, не докладаючи зусиль для таких показників.
Після розпаду СРСР промисловість, яка була найбільшим джерелом викидів, значно впала, тож пропорційно зменшилися і викиди вуглецю.
Фактичний рівень викидів України на момент взяття зобов'язань у 2015 році становив 35% від рівня 1990 року. Тобто для досягнення цілі "60%" Україні можна було не лише нічого не робити, а навпаки - збільшити викиди майже вдвічі.
Міжнародний аналітичний центр Climate Action Tracker навіть вніс Україну до списку країн, чиї внески для досягнення цілей Паризької угоди критично недостатні та "не потребують практично жодних зусиль для їх досягнення".
"Зелені" наміри України
У 2021 році Україна готується взяти на себе зобов'язання щодо другого Національно-визначеного внеску (НВВ2). У найближчі місяці уряду потрібно визначитися з тим, наскільки держава готова зменшити викиди СО2.
У грудні 2020 року президент Володимир Зеленський оголосив на саміті кліматичних амбіцій, що Україна може скоротити викиди парникових газів у межах 36-42% від рівня 1992 року.
Однак за словами міністра захисту довкілля та природних ресурсів Романа Абрамовського, у його відомстві шукають консенсусне рішення, аби поставити ще більш амбітну мету.
Для пошуку балансу між економічним зростанням, зменшенням викидів СО2 та виконанням взятих зобов’язань у січні в уряді запрацювала міжвідомча робоча група, яка впроваджуватиме європейський "зелений" курс (European Green Deal).
Перше засідання комісії відбулося 19 січня 2021 року, а в грудні 2020 року Україна надіслала до ЄС позиційний документ щодо участі в імплементації Green Deal.
Робоча група з питань розробки другого Національно-визначеного внеску у 2020 році презентувала кілька сценаріїв декарбонізації. За умови часткового впровадження змін до чинного законодавства, але без структурних змін в енергетиці та економіці (базовий сценарій), до 2030 року можна досягти скорочення викидів на 54%.
Утім, навіть такий сценарій потребує значного фінансування. Для реалізації базового сценарію потрібно 168 млрд євро інвестицій.
Найпрогресивнішим з точки зору екології є сценарій кліматично нейтральної економіки, який передбачає скорочення викидів вуглецю до 2030 року на 73%. Цей сценарій найдорожчий і потребує залучення 256 млрд євро.
Водночас загальний обсяг капітальних інвестицій в Україну за 2004-2019 роки становив 318 млрд євро. Обсяг інвестицій в енергоефективність та інфраструктурні проєкти, які впливають на зменшення викидів, значно менший.
Де брати кошти
Очевидно, що перед визначенням амбітних цілей у рамках НВВ2 уряд України має визначитися з конкретними механізмами фінансування кліматичних заходів. Зараз з цим велика проблема, оскільки жодна із секторальних політик не передбачає джерел фінансування процесу декарбонізації промисловості.
Багато говорять про цільове використання надходжень від екологічного податку, співпрацю з міжнародними фінансовими інституціями і створення фондів, які будуть залучати кошти від міжнародних фінансових установ. Проте зрозуміло одне: в Україні немає і не буде прямого бюджетного фінансування екомодернізації.
"На жаль, зараз дійсно бракує фінансових інструментів, які б стимулювали модернізацію українських підприємств. Ми виступаємо за те, щоб екологічні кошти мали цільове використання.
Потрібно створювати фонд як окрему юридичну особу, а не просто статтю в бюджеті. Фонд повинен мати можливість ухвалювати різні програми під потреби стимулювання і залучати міжнародні кошти", - каже заступниця міністра захисту довкілля та природних ресурсів Ірина Ставчук.
Вона також додає, що найбільш ефективним механізмом модернізації приватних підприємств із залученням коштів з фонду декарбонізації є співпраця з банками.
"Кошти будуть розподілятися за певними критеріями під програми модернізації через систему кредитування, покриття тіла кредиту чи відсотків. Це найбільш ефективний та швидкий механізм", - зазначає заступниця міністра.
Отже, щоб розраховувати на декарбонізацію економіки за приватні кошти, потрібні чіткі фінансові стимули.
Поки що єдиним таким стимулом є законодавча норма "зелена електрометалургія", яка звільняє металургійні заводи з низьким рівнем викидів від додаткових платежів на користь виробників електроенергії з поновлюваних джерел. Автор цієї норми - заступник голови парламентського комітету з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський.
Така практика поширена у Євросоюзі. Наприклад, Німеччина звільняє промислові підприємства, що впроваджують проєкти з декарбонізації, від сплати екологічного податку на користь виробників "зеленої" електроенергії.
Ця норма також має статус закону та зафіксована у Renewable Energy Sources Act 2021. Також це положення міститься у Національній водневій стратегії Німеччини, тобто, будь-який інвестор, що вкладає свої кошти у промислове виробництво, наприклад, водню, як екологічно чисту сировину, не буде компенсувати витрати інвесторів у "зелену" енергетику.
Але що відрізняє Україну від Німеччини: якщо офіційний Берлін вже проваджує цю норму у дію, то українська бюрократія знищує будь-які позитивні наміри вщент. Більш ніж півроку пройшло з моменту законодавчого прийняття "зеленої електрометалургії", проте жоден металургійний завод в Україні поки не отримав такий статус, прийняття порядку його надання затягується Кабінетом міністрів.
Взагалі така ситуація не з найкращого боку промотує будь-якого інвестора вкладати у екологію в Україні. П’ять вітчизняних заводів - "Електросталь" (Курахово), "Інтерпайп сталь" (Дніпро), "Дніпроспецсталь" (Запоріжжя), "Енергомашспецсталь" (Краматорськ) та "Азовелектросталь" (Маріуполь), що вже відповідають вимогам European Green Deal - повинні наряду з іншою "брудною" промисловістю дотувати "зелену" енергетику.
До речі, майже аналогічна ситуація складається у Австралії. На початку лютого прем’єр-міністр країни Скотт Моррісон оголосив мету про досягнення кліматичної нейтральності континенту до 2050 року за рахунок нових технологій. Але отримав доволі жорстку відповідь: тільки технологій недостатньо, інвесторам потрібні фінансові стимулі для їх впровадження.
Декарбонізація промисловості ЄС: метод батога і пряника
Щоб досягти зменшення викидів СО2 в Європі з одного боку встановлюють жорсткі правила для того, щоб промисловість мала стимул модернізуватися, а з іншого - виділяють значні кошти та створюють умови для того, щоб вони мали можливості для цього.
В країнах ЄС діють набагато вищі податки на викиди вуглецю, ніж в Україні. У середньому, цей показник становить 30 євро за тону, а в деяких країнах в кілька разів перевищують середній показник. Лідером є Швеція, де податок становить 140 євро за тону.
В таких умовах інвестувати у модернізацію підприємства набагато вигідніше, ніж платити високі податки. Тим паче, що гнучка система кредитування та політика держпідтримки зеленого переходу в країнах ЄС дозволяє залучити фінансування на вигідних умовах.
Податки на викиди СО2 мають цільове призначення і використовуються на заходи боротьби з кліматичними змінами. Такий механізм цільового використання коштів є в багатьох країнах Європи (Фінляндія, Данія, Великобританія, Швеція).
В Україні теж є податок на викиди вуглецю. Але, по-перше, кошти використовуються не за цільовим призначенням, потрапляючи у загальний фонд держбюджету, а, по-друге, - ставка податку в десятки разів нижча, ніж в країнах ЄС.
До 2019 року ставка податку в Україні становила 0,41 грн за тонну. З 1 січня 2019 року вона зросла у 24 рази до 10 грн за тонну. За рік надходження від екологічного податку становлять 0,9 млрд грн.
"Є проєкт закону про те, щоб його з кожним роком підвищувати на 10 гривень і до 2024 року довести до 30 грн, але він поки не винесений на розгляд Верховної Ради. Зараз податок на викиди СО2 є скоріше фіскальним інструментом збору коштів, ніж таким, що створює підстави для модернізації підприємств, щоб зменшувати виплати. В країнах ЄС екологічні податки формуються таким чином, що підприємству вигідніше модернізовуватися, ніж платити податок", - зазначає Ірина Ставчук.
В ЄС кошти у вигляді грантів надають підприємствам для компенсації частини кредитів на закупівлю енергоефективного обладнання чи оптимізацію технологічних процесів на виробництві.
Крім того, країни виділяють кошти з держбюджету на екологічну трансформацію своєї промисловості. Наприклад, уряд Німеччини виділив 2 млрд євро на виконання європейської ініціативи Green Deal.
За словами міністра охорони навколишнього середовища Свеньї Шульц, гроші будуть виділятися через державний Фонд енергетики та клімату для радикального скорочення парникових викидів підприємствами металургії, цементної, вапняної, хімічної галузі, які є найбільшими споживачами електроенергії.
В рамках цієї ініціативи, другий за величиною виробник сталі в Німеччині - компанія Salzgitter AG отримала від федерального уряду 5 млн євро грантових коштів для переобладнання доменного цеху на використання водню замість коксу при виплавці чавуну.
Між електрикою та воднем
Загалом, у металургії, як одній з найбільш брудних галузей, існує два шляхи модернізації для дотримання високих європейських екологічних норм - використання водню або електрики під час виплавки сталі.
Наприклад, з 2013 до 2020 року в країнах Європи реалізували масштабну програму модернізації металургійної галузі Steel Action Plan. Виробники сталі мали доступ до дешевих кредитів, державної підтримки та могли модернізувати застарілі заводи та значно підвищити їх ефективність. Для інших через високі ставки податку на викиди СО2 єдиним економічно вигідним рішенням було закриття потужностей.
Показово, що у свої стратегіях європейські сталеварники вже мають враховувати екологічні вимоги. Так, через European Green Deal шведський SSAB відмовився від купівлі дуже великого металургійного комбінату IJmuiden у Нідерландах. Саме дуже великі витрати на "зелений перехід" доменного виробництва стали каменем спотикання.
В останні кілька років екологічним трендом в Європі став водень. Низка компаній вже заявили про намір перейти від використання викопних джерел енергії (вугілля, нафти і газу) до водню для досягнення кліматичної нейтральності.
Однак, використання водню замість копалин перспектива досить далека. У той же час на даному етапі єдина технологія, що дозволяє витримувати норми Green Deal, - це електросталеплавильний метод, де використовується металобрухт у якості сировини.
"Цінність металобрухту як більш екологічно чистої сировини для виробництва сталі буде зростати як в Україні, так і за її межами у зв'язку з прагненням Європейського Союзу досягти вуглецевої нейтральності до 2050 року", - зазначає Дмитро Кисилевський.
Переплавляючи металобрухт у сталь, заводи викидають значно менше CO2, аніж це роблять домені та мартенівські печі, зменшуючи вплив на довкілля. Це яскраво демонструє приклад найпотужнішого українського електрометалургійного підприємства - "Інтерпайп Сталь". У його будівництво було вкладено 1 млрд. дол. США, що дозволило місту Дніпро закрити "брудне" мартенівське виробництво, скоротити викиди СО2 у 10 разів, а споживання газу - у 8 разів. Вже зараз рівень CO2 є нижчим за показник, який ЄС планує досягти до 2050 року.
завод "Інтерпайп сталь"
Проте в Україні електрометалургія ще недостатньо розвинена. За підсумками 2020 року її доля у сумарному виробництві сталі в країні не перевищила 5,5%.
Україна ризикує стати неконкурентною на європейських ринках
Як відомо, наприкінці позаминулого року Єврокомісія презентувала масштабну програму - European Green Deal, яка передбачає перетворення ЄС до 2050 року у вуглецево-нейтральний континент. Документ містить низку економічних інструментів стимулювання процесу декарбонізації економіки як країн-членів ЄС, так і тих, які мають економічну співпрацю з Євросоюзом.
Зараз, щоб захистити своїх виробників та стимулювати зменшення викидів для виробників імпортної продукції в ЄС висловили намір запровадити механізм вуглецевого коригування для імпортної продукції (СВАМ).
Більш детальні умови цього механізму обіцяють презентувати наприкінці першого півріччя 2021 року. Однак, якими б не були умови, цей механізм точно торкнеться основних галузей українського експорту і джерел валютних надходжень - металургії та аграрного сектору.
В українському уряді прямо говорять, що така політика ЄС є потенційним бар'єром для експорту України та зазначають, що будуть вести діалог, щоб виграти час та вигідніші умови для українських експортерів.
"У торгівлі ми маємо виходити з того, що Угода про асоціацію від самого початку побудована так, що дозволяє забезпечити однакові рамки для відкритої торгівлі і захисту від зміни клімату. Відповідно, не існує ані потреби, ані доцільності встановлювати додаткові інструменти на кшталт СВАМ у торгівлі між Україною та ЄС. Ми маємо вести про це діалог з Єврокомісією в наступні місяці, до того як проєкт такого механізму буде представлений", - зазначив Міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Ігор Петрашко.
Проте настрій у Європі серед прихильників "зеленого" курсу дуже рішучий. Наприклад, 5 лютого Комітет з питань навколишнього середовища Европарламенту прийняв жорстку резолюцію, якою майже 94% імпорту, що робить викиди на теренах Європи буде підпадати під дію вуглецевого податку.
Тобто, тепер поряд з імпортною продукцією таких брудних галузей, як теплова електрогенерація, металургія, цементна та хімічна промисловість СВАМ охоплюватиме також товари нафтопереробки, целюлозно-паперової промисловості та алюмінієвої галузі.
Мета цього зрозуміла - запобігти так званому carbon leakage, коли потужності кліматично шкідливого виробництва з ЄС переносяться до країн, які не прагнуть до радикального скорочення парникових викидів. Крім того, вуглецевий податок стимулюватиме такі країни до декарбонізації власної економіки, як передбачає Паризька хартія.
"Є великий ризик, що "брудне" промислове виробництво з країн Європи можуть перенести у такі країни як Україна, Грузія, Албанія та інші. Тому ЄС вже зараз розглядає запровадження механізму, суть якого полягає у різноманітних економічних та митних бар’єрах для нашої промисловості, якщо ми не будемо відповідати критеріям енергоефективності і норм викидів вуглецю", - зазначає колишній т.в.о. голови Державної екологічної інспекції Єгор Фірсов.
Відтак українська промисловість змушена буде змінюватися, щоб відповідати європейським нормам та директивам, або шукати собі інші ринки.
Показово, що заступник голови Єврокомісії Франс Тіммерманс назвав введення СВАМ "питанням життя та смерті" для європейської промисловості. Очікується, що Європарламент розгляне підтриману Екокомітетом резолюцію на своєму пленарному засіданні 8-11 березня, і у разі позитивного голосування це стане політичним закликом до Єврокомісії приймати жорсткий варіант вуглецевого податку.
"Європейський механізм наразі в процесі формування. Ми ведемо активні переговори з ЄС для того, щоб розуміти їх плани і бачення, максимально підготуватися і захистити експортерів. Головна наша мета на рівні українського уряду - проговорити такі умови з європейською стороною, які мають найменший вплив на бізнес, можливо, якісь виняткові ситуації. Є кілька сценаріїв подій. Якщо ми все ж таки змушені будемо платити податок СВАМ, то ми хочемо, щоб ці кошти залишалися в країні та направлялися на модернізацію підприємств. Цей сценарій, коли Україна запровадить співставний рівень податку, ми також обговорювали", - зазначає Ірина Ставчук.
Експорт чорних металів до ЄС, за даними DiXi Group, у 2019 році становив 3,145 млрд дол., або 15,2% від загального обсягу експорту України до ЄС. Тому втрата конкурентоздатності на одному з основних ринків збуту може суттєво вплинути на економіку України.
Значна частка підприємств в Україні використовує вугілля як джерело енергії. Такі підприємства не зможуть конкурувати з європейськими за умови впровадження екологічного податку на експорт.
Одним із кроків для держпідтримки промисловості може стати запровадження механізму, завдяки якому кошти з податку на викиди СО2 будуть спрямовані не у загальний фонд бюджету, а на підвищення енергоефективності підприємств.
Міненерго спільно з Держенергоефективності, Українсько-данським енергетичним центром минулого року розробили проєкт Закону України, який передбачає зміни до Бюджетного кодексу України, щоб такий механізм впровадити.
При збереженні ставки податку на викиди СО2 це дозволить акумулювати близько 1 млрд грн на енергомодернізацію підприємств. Сума невелика, порівняно з тим, які кошти спрямовують на підготовку до "зеленого" переходу європейські країни, але це краще, ніж нічого.
Іншим кроком може бути впровадження стимулів для того, щоб підприємства самостійно залучали кошти на екомодернізацію. Наприклад, податкові стимули, або зниження вартості енергоресурсів для підприємств, які зменшують викиди СО2.
Без дієвих механізмів з боку держави українська промисловість з часом зможе консервуватися лише на українському ринку, який з кожним роком лише звужується.
По материалам: http://www.epravda.com.ua/projects/ekopromyslovist/603623dbcdabd/